У людства завжди було два шляхи розвитку. Перший — заради особистих інтересів, другий — заради інших, заради спільності.

Дехто йшов лише одним із цих шляхів, дехто перескакував з одного на інший. Між цими шляхами велась постійна боротьба, і закінчення цієї боротьби вже близьке.

Тому зараз гостро стоїть питання, яким шляхом піде людство: шляхом задоволення особистих потреб, коли єдиним компромісом є сім’я і близькі, або шляхом спільності, прийняття інших? Проблемою першого є обособленість і ізоляція, проблемою другого — співіснування без співпраці і творчості, оскільки часто люди, приймаючи інших, перестають з ними взаємодіяти.

Коли людина закривається від світу в своїй маленькій норці і це стає нормою, можна сказати, що ворог переміг. Якщо людство розділиться, якщо кожен створить свій власний світ і житиме в ньому окремо від інших, людство просто стане жертвою. І тоді жодна звичайна людина не виживе. Жодна.

Єдине, що людство може зробити, щоб перемогти ворога, — це бути разом. Тягтися до інших, приймати одне одного такими, якими ви є, приймати землю, небо, любленого чи нелюбленого людину такими, якими вони є.

Коли ви відчуваєте, що не самі по собі, коли ви бачите цілісність світу, ви стаєте духовною особистістю.

Відокремлюючись від того, що вам не подобається — від тіла, роботи, людей, своїх почуттів, свого трансцендентного, своїх партнерів, тому що вони не такі, рано чи пізно ви опинитеся в порожнечі. І всесвіту не залишиться нічого, крім як поглинути вас.

Тому будьте з кимось, тягніться до когось, якщо вам щось не подобається — змініть це або змініться самі, прийміть, що все це є у вашому житті. І не забувайте, що ви теж цінність, зі своїм розумом, тілом, досвідом, бажаннями і навіть образами, страхами та соромом. Ви — цінність.

Чотири рівні усвідомленості:

1. Розуміння, рефлексія. Ви розмірковуєте, аналізуєте, усвідомлюєте причинно-наслідкові зв’язки, механізми та алгоритми того, що відбувається. Багато людей помилково вважають цей рівень усвідомленості кінцевим і єдиним. Але це подібно до того, як вивчити літери й бути впевненим, що ви вже вмієте читати.

2. Відчуття. Ви тілом відчуваєте те, що відбувається, людей і ситуації. У вашому тілі виникають і змінюються відчуття. Це дуже відрізняється від думок, так само як реальний дотик відрізняється від уявлення про нього. Це додає розумінню глибину, ніби світ з двовимірного стає тривимірним.

3. Почуття і сприйняття простору. Ви відчуваєте й можете інтерпретувати все, що виникає в емоційно-чуттєвій сфері. Ви розумієте, що певне відчуття свідчить про певне почуття, яке виникає в конкретних обставинах. Ви також відчуваєте простір, рухи в ньому, присутність, ірраціональну складову світу, минуле й майбутнє. Світ стає ще об’ємнішим, чотиривимірним і наповненим.

4. Злиття перших трьох рівнів. Це проникає до найглибших рівнів вашого єства. Усі ваші сутності – всередині й назовні – вібрують в єдиному резонансі. Зникають сумніви, але немає й жорсткості. Появляється гнучкість, і усвідомленість інтегрується у вас, змінюючи вас і збільшуючи.

Не зупиняйтеся на першому рівні. Вчіться, розвивайтеся, зростайте. Це — велика цінність.

Щоб адекватно аналізувати, бачити, відчувати та керувати, потрібно вміти відокремлювати себе і, навпаки, поєднуватися з чимось. Для цього потрібно вміти відокремлювати свідомість від інших своїх частин. Ваше тіло — це частина вас, але це не свідомість, ваші почуття — це частина вас, але це не ваша свідомість, і особливо ваші думки — це лише частина вас, але не ваша свідомість.

Дисоціація якраз потрібна для того, щоб провести межі між тілом, почуттями, думками та свідомістю. Але це не означає відкинути тіло, відмовитися від почуттів або викинути думки.

Часто ті, хто займається йогою, дисоціюються і забувають асоціюватися, віддаляючись від тіла, думок і, особливо, почуттів. Вони стають дуже спокійними, але трохи «неживими», дуже піднесеними, але не зовсім цілісними.

У більшості людей межі між тілом і розумом, розумом і почуттями, почуттями та тілом, і всіма цими частинами та свідомістю розмиті та невизначені. Тому часто потреби, прагнення та відчуття одного приймаються за імпульси іншого. Наприклад, бажання поїсти приймається за потребу тіла, хоча насправді це часто потреба розуму. Або сплеск образи чи гніву сприймається як витівка розуму, хоча почуття до розуму мають дуже опосередковане відношення.

Саме для того, щоб побачити і провести межу, відділити зерна від полови, потрібно дисоціюватися.

Але в тілі буквально «зашито» багато особистого досвіду, і якщо людина дисоціюється з тілом, але потім не асоціюється з ним, цей досвід втрачається. Цим страждають багато прихильників сучасних напрямків йоги.

Тому асоціація — це важлива й необхідна частина. Коли людина стає тілом, вона повертає, інтегрує тілесний досвід у свідомість.

Розвиток — це дорослі відносини між розумом і свідомістю…

Щоб свідомо розвиватися, потрібно вибудувати дорослі відносини між розумом і свідомістю.

Щоб вибудувати дорослі відносини між двома елементами, які зливаються, потрібно «обнулитися», розділити їх. Для цього необхідна дисоціація з розумом.

Коли свідомість починає спостерігати тіло, розум стає чистим провідником. Це стан, коли діяльність розуму майже не заважає створенню контакту між свідомістю та тілом. Мозок може продовжувати продукувати думки, але це не заважає.

Саме за допомогою хатха-йоги відбувається з одного боку дисоціація: ви починаєте себе розрізняти як свідомість, як розум, як тіло. Але тіло і розум є джерелом вашого досвіду. Тому ваше завдання — прийняти свідомістю свій розум разом із його думками і тіло разом із відчуттями, прийняти розумом свідомість і тіло, прийняти тілом розум і свідомість.

Коли ви одночасно приймаєте всі ці частини та розрізняєте їхню різну природу, відбувається максимальний ріст досвіду та свідомості.

Завдання хатха-йоги — спочатку роз’єднати, а потім об’єднати. Лише інтегруючи досвід розуму й тіла, свідомість може рости та розвиватися.

Уміння бути в тілі — база для того, щоб справлятися з психологічними та енергетичними речами…

Практикуючи хатха-йогу, людина виробляє навичку бути в тілі, відчувати його, а не просто пам’ятати про його існування. Уміння бути в тілі — це основа для того, щоб ви справлялися з психологічними та енергетичними викликами.

Наприклад, людина відчуває почуття, енергії, простір, але не відчуває тіла. У такому випадку її особистість не отримує необхідного досвіду. А почуття, не маючи фактичної реалізації через дії, накопичуються й тиснуть зсередини. Тому такі люди схильні посилювати свою образу, страх, тривожність або сором, тому що в них немає фактичного досвіду, який здобувається через дії фізичного тіла.

Людина, яка присутня у своєму тілі, не може нічого не робити, коли виникають почуття. Почуття спонукають її до дій.

Люди, які не вміють бути в тілі, не відчувають імпульс до дій, нічого не роблять, і почуття не переробляються через тіло, тому вони посилюються. Таким чином, у них формується чуттєво-емоційна «воронка», у яку вони регулярно провалюються, страждають від цього і відторгають тіло й почуття ще більше, все більше віддаляючись від цілісності та від реальності.

Тіло не має прямого доступу до свідомості, лише до розуму. Тіло — це провідник між цим світом і душею. Якщо тіло як би не існує — втрачається сенс, заради якого душа втілилася в цьому світі.

Якщо людина потрапляє в життя, де є доступ до певних практик, щоб її свідомість могла набрати досвід, вирости, відчути більше, але людина використовує цей доступ для того, щоб втекти з цього світу, наступного разу вона буде жити таке життя, щоб точно й неминуче отримати цей досвід — в таких умовах, де цього неможливо не зробити, у такому тілі, в якому неможливо не відчувати.

Отже, перш за все важливо помітити відмінність себе від тіла — дисоціюватися. А потім асоціюватися з тілом, щоб інтегрувати досвід.

Між свідомістю та тілом завжди є зв’язок…

Між свідомістю та тілом є зв’язок, незалежно від того, хочете ви цього чи ні. Якщо існує зв’язок між двома об’єктами у світі, це завжди має сенс для обох об’єктів. Це перший постулат у сакральній йозі.

Тому, якщо людина хоче розірвати зв’язок, вона руйнує цілісність і намагається позбутися певного сенсу. Коли сенс реалізується, зв’язок інтегрується.

Коли людина може легко дисоціюватися й асоціюватися з тілом, у неї встановлюється природний зв’язок із тілом. Встановлення зв’язку з тілом — це перше завдання хатха-йоги.

Коли ви стаєте тілом, ви відчуваєте нецілісність його структури. Гармонізуючи структуру тіла, ви гармонізуєте свідомість, оскільки вони пов’язані між собою, і навпаки — коли гармонізується свідомість, структура тіла також гармонізується. Налагодження такої повноцінної петлевої зв’язку між тілом і свідомістю — друге завдання хатха-йоги.

Третє завдання — це налагодження зв’язку з простором. Тому що життя — це не тільки зв’язок свідомості й тіла, це ще й діяльність. Життя — це взаємодія з простором, зміна своєї форми й місця розташування. Значною мірою хатха-йога стосується усвідомлення того, що ви взаємодієте з простором загалом, а не з якимись його елементами. І для того, щоб бути успішним у житті, важливо вміти відчувати свій контакт із простором у цілому.

Сенс геометрії тіла, його розташування у просторі — саме в контакті з цим простором. Через контакт із простором ви починаєте відчувати межі. Якщо межі будуть нечіткими й розмитими, взаємодія не буде ефективною. Вся енергія в цьому світі метаболізується через межі. Новий досвід ви отримуєте через межі, впливаєте через межі. Немає меж — немає впливу й нового досвіду.

Є два підходи до медитації.

Перший підхід — це коли людина втікає від себе. Другий — коли людина з’єднується з собою і, спираючись на себе, йде туди, куди зазвичай важко дістатися.

Перший підхід підходить тим, хто шукає, ЩО саме допоможе полегшити їх стан. Вони медитують, відчувають полегшення і продовжують жити звичайним життям, нічого в ньому не змінюючи.

Але істинна медитація існує для того, щоб привнести щось нове в життя. Ми стикаємося з власним тілом, душею, почуттями, іншою людиною, і привносимо це у своє життя, воно починає змінюватися. Це — справжня медитація.

Проте багато хто використовує медитацію, щоб втекти від життя. І у тих, хто часто медитує, буває два життя — одне в медитації, а інше звичайне.

Це не веде до нічого доброго. Більш того, часто ті проблеми, від яких людина тікає, ще більше загострюються. Те, що відбувається в її житті — втома, переживання, напруження, проблеми в стосунках — має свої причини. І при першому підході ці проблеми залишаються незатронутими. При другому ж підході людина буде шукати, що змінити у своєму житті.

Медитація призначена не для того, щоб втекти від життя, а для того, щоб змінити його. Для цього необхідно бути живим.

Подивіться на тих, хто далеко злетів в єднанні з всесвітом або глибоко поринув у внутрішній космос. Вони не тут, вони повністю там. Вони відсторонені, відокремлені і трохи неживі.

Жива медитація — це те, що з’єднує нас живих з нами там, високо і глибоко. У живій медитації ми стаємо більш живими, проявленими, чутливими, відчуваючими. І це ні в якому разі не перериває наш контакт з тим, що всередині нас.

Найбільше відкриття живих медитацій — це те, що ми можемо дотягнутися туди — високо і глибоко — будучи живими тут, у цьому світі. Ми летимо високо, але залишаємося тут, на землі. Ми поринаємо в землю, але досягаємо космосу і душі. Ми проникаємо в майбутнє, у своє серце, у свої найпотаємніші куточки і продовжуємо бути живими тут. Це — справжня жива медитація.

Щоб ця медитація вдалася, є кілька правил.

Перше правило. Ми не просто спостерігаємо за відбувається, ми живемо ним. Важливо проживати те, що відбувається, бути ним, а не спостерігати за ним з боку. Коли ми спостерігаємо з боку, ми не живемо, ми залишаємося осторонь.

Ви бачите на екрані телевізора, як хтось купається в морі, їсть смачну їжу, любить іншого, подорожує. І вам здається, що ви теж там, купаєтеся, їсте, любите, їздите. Але це ілюзія. Коли спостерігаєте це життя в телевізорі, ви живете ілюзією, але не живете по-справжньому. Є велика різниця між тим, коли ви спостерігаєте за купанням у морі і коли ви самі купаєтеся, спостерігаєте за поглинанням їжі і самі її смакуєте.

Одна з найбільших помилок і спотворень усіх, хто починає, і особливо тих, хто має досвід медитацій — це спроба спостерігати за своєю медитацією. Спостереження за медитацією не є медитацією, не є життям. Тому важливо бути в тому, що ви робите, а не просто спостерігати.

Якщо ви рухаєтеся, то будьте тілом, якщо ваша рука рухається — будьте цією рукою. Не ви рухаєте рукою, а ви стаєте самою рукою. Коли ви рухаєтеся по простору, коли ви дивитеся на людину, станьте цим простором, станьте цією людиною. Коли ви дихаєте, станьте диханням. І тоді медитація подарує вам нещо унікальне.

Часто буває, що людина, починаючи медитувати, хоче зрозуміти, що їй потрібно побачити. Але зрозуміти ви можете тільки те, що вже є, а не те, чого ще немає. Більш того, як ви можете побачити щось нове, якщо ви вже знаєте, що хочете побачити?

Так буває, коли зустрічаються жінка і чоловік, і вони навішують один на одного ярлики. І все один про одного стає зрозумілим — вона така, він такий. Вони навісили ярлики і вже ніколи більше не зустрінуться, тому що знають, що один від одного очікувати.

І ви точно так само поводитеся з собою. Кожна людина, здається, знає про себе все. Але є дуже багато речей, які ми не знаємо про себе.

Тому дозволяйте собі здивуватися. Дозволяйте собі здивувати себе. Дозволяйте своїй душі здивувати вас. Хто з вас не любить сюрпризи? А якщо вам заздалегідь скажуть, який буде сюрприз? Чи сподобається вам це, чи ви розчаруєтеся? І такі ж у вас стосунки зі своєю душею, своїм тілом. Ви хочете знати, що вам подарує душа, хочете заздалегідь знати, що вам подарує серце. І тим самим ви недоотримуєте.

Тому друге правило — це не очікувати. Дозволяйте чомусь з’явитися, і воно завжди з’явиться. Нічого не очікуйте, але при цьому слухайте те, на що медитуєте — серце, небо, партнера, майбутнє, пустоту, всесвіт, себе. І той, хто слухає, той почує.

І третій дуже важливий момент — уміти чекати. Робіть і чекайте. Багато хто починає медитацію, а потім кидає, бо нічого не виходить. Практично всі люди проходять через етап, коли кажуть “у мене нічого не виходить”. Якщо у вас нічого не виходить, потрібно просто далі слухати, просто далі робити, далі відчувати, і тоді обов’язково щось з’явиться.

Багато хто вважає, що найважливіше в медитації — це те, як її потрібно робити. Але це не так. Те, як саме потрібно робити, — це лише точка опори. Найважливіше в медитації — це відповідальність і свобода. Ви вільні і можете рухатися туди, куди вам важливо. Коли ви починаєте медитувати, подумайте, куди вам важливо прийти, і тоді у вас все вийде.

У багатьох йога асоціюється з дивовижними та складними фізичними позами, недоступними “простим смертним”, а також із лежанням на цвяхах, надлюдськими здібностями, вегетаріанством, відлюдництвом, незворушним спокоєм, відчуженістю від світу, вселенською любов’ю та майже болючим позитивом.

Проте багато стереотипів, пов’язаних із йогою, дуже далекі від реальності, являючи собою лише форму, позбавлену змісту. Займаючись лише розвитком сили, витривалості та гнучкості тіла, або занурюючись у глибоку медитацію, зливаючись із всесвітом, відходячи від світу, люди можуть потрапити в крайнощі, неусвідомлено втрачаючи частини себе, пов’язані зі змістом, тілом, почуттями чи діями. У підсумку, замість того, щоб зростати, вони втрачають цілісність.

Сакральна йога, або Йога золотого шляху
…це одночасне вдосконалення всіх рівнів людини, якими вона представлена у світі: тіла, розуму, серця та душі, і, найголовніше, – відновлення здорових зв’язків між ними. Це веде до відновлення цілісності людини як системи.

Якщо ж людина піклується лише про розвиток однієї своєї частини – тілесної, інтелектуальної, чуттєвої чи духовної, – це може принести успіх. Проте це можна порівняти з розвитком лише однієї ніжки у табурета – це лише збільшує нестабільність, а відсутність зв’язку між ніжками не дозволяє на ньому сидіти.

Ще одна важлива річ: водночас із розвитком людини як системи Сакральна йога передбачає встановлення здорових зв’язків між нею та навколишнім світом. Таким чином, людина живе на 100% у своїй повсякденності з усіма її проблемами та радощами, і розвивається на 100%, здобуваючи новий досвід для душі.

Іван Петканич близько 10 років використовує техніку Вайвейшн у роботі з людьми і на основі цього досвіду розробив авторський підхід, що веде до більш ефективних і глибоких результатів.